|
Серед багатьох проблем українського села доволі специфічними є питання з вирішення спорів та конфліктів, пов’язаних з розпаюванням майна колишніх КСП. Часто без втручання державних органів ці спори між власниками майнових паїв заходять у глухий кут. Але навіть за умови їхнього розгляду в суді, прийняття та виконання відповідного рішення суду забирає багато часу.
Альтернативною формою вирішення цих проблем може стати для селян третейське суддівство (арбітраж).
Аби ввести читача в курс справи, стисло опишемо суть третейського суддівства. Третейським арбітражем називають таку форму вирішення спорів між сторонами конфлікту, коли вони за двосторонньою згодою звертаються до особи, чи кількох осіб, які користуються в них авторитетом, з метою вирішення суперечки. Іншими словами, не маючи бажання, чи можливості домовитись між собою щодо вирішення спору, обидві сторони обирають собі посередника – третейського суддю, який не є представником жодної із сторін. Третейський суддя не повинен бути зацікавленим в результаті вирішення суперечки. Він повинен мати відповідні знання, досвід, ділові й моральні якості. Це може бути, наприклад, відомий своєю об’єктивністю та непідкупністю односелець, якому й доручають прийняти рішення стосовно предмету спору.
Визначальною особливістю третейської форми вирішення спорів є те, що сторони конфлікту не звертаються до державних судів. Тут спір вирішує обраний посередник. Звісно, розгляд спору третейським суддею неможливий, якщо на це не погоджується, як мінімум, одна сторона конфлікту. У такому разі слід звертатися до судів загальної юрисдикції.
Третейського суддю сторони обирають та призначають відповідно до угоди, яку вони укладають. Якщо конфлікт вирішує кілька третейських суддів, то хоча б один із них має бути фахівцем у галузі права, тобто, юристом. Якщо ж сторони обирають тільки одного посередника, то він обов’язково має бути юристом за фахом.
Щодо ролі посередника, то вона може бути різною залежно від угоди, що укладається між сторонами конфлікту: надання сторонам юридичної консультації, щоб вони могли визначитися, чи існують правові підстави для певних вимог; примирення сторін і пошук компромісу їхніх інтересів, певні рекомендації стосовно вирішення їхньої проблеми; винесення обов’язкового для обидвох сторін рішення. Останній варіант можливий тільки в тому випадку, якщо між сторонами укладена про це письмова угода. У іншому ж випадку сторонам конфлікту потрібно звернутися до суду загальної юрисдикції.
Стосовно переваги третейського розгляду спорів саме для сільської місцевості та агровиробників, то вона полягає в тому, що на селі не завжди є можливість вирішувати спори у порядку, встановленому для державних судів. Причиною цього може бути, наприклад, віддаленість від районного центру, де знаходиться суд. Нерідко жителі села відмовляються звертатися до суду, боячись тривалого розгляду спору. При третейському ж розгляді справи її вирішення є можливим у місці, зручному для обох сторін. Крім того, час розгляду спору в третейському порядку може бути здійснено в стислі терміни, наприклад, за один день.
Перевагою розгляду справ третейським судом є і те, що для розгляду конкретного спору сторони можуть запросити фахівця, який спеціалізується саме в галузі аграрного права. Адже аграрне право має свої специфічні особливості, що не завжди можуть бути відомими юристам, які не працюють в аграрній сфері. Відомі випадки, коли судді загальних судів виносять помилкові рішення через те, що їм не відомі певні тонкощі аграрного законодавства. У окремих випадках судді загальних судів уникають розгляду аграрних спорів через нечіткість законодавства в цій сфері. З огляду на це, розгляд таких спорів за участі фахівців аграрного права в третейських судах можна вважати позитивом.
Варто зазначити, що окремі категорії спорів не можуть розглядатися третейськими судами, оскільки віднесені законом до компетенції судів загальної юрисдикції. Наприклад, земельні спори, відповідно до Земельного кодексу України, вирішуються в державних судах.
На сьогодні, третейську форму суддівства в Україні використовують при розгляді окремих категорій спорів. Зокрема, подібний розгляд справ здійснюють Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія, які діють при Торгово-промисловій палаті України. Проте вони розглядають доволі специфічні за своїм характером спори, які виникають, переважно, під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
Що ж стосується вирішення спорів, що виникають між українськими підприємствами та організаціями (резидентами), то на сьогодні є певна кількість таких підприємств, організацій, а також громадських організацій, при яких третейські суди діють постійно.
Стосовно ж третейських судів у аграрній сфері, то вони теж діють, хоча їхня кількість не є такою, як би хотілось. Проте останнім часом помітне зростання зацікавленості до створення таких судів саме в аграрній сфері. Як приклад – 29 липня 2004 року в Мін’юсті було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію „Асоціація спеціалістів в аграрній сфері ”Третейська ініціатива” зокрема з метою розвитку мережі третейських судів у аграрній сфері та в сільській місцевості. До асоціації входять представники 16-ти областей України. Це правники в сфері аграрного права, які представляють навчальні та наукові юридичні установи, юристи-практики, фахівці, які працюють у громадських організаціях аграрного профілю.
Таким чином, можна сподіватись на стрімкий розвиток третейського суддівства на селі. Тим більше, що в червні ц.р. вступив у дію прийнятий Верховною Радою у травні ц.р. Закон України "Про третейські суди". Закон регулює порядок створення й діяльності третейських судів, установлює вимоги до третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та інтересів фізичних й юридичних осіб, які оберігає закон.
Відповідно до закону, третейський суд уповноважений вирішувати будь-який спор, що виникає в цивільних і господарських правовідносинах, за наявності згоди сторін спору про його передачу на рішення третейського суду, крім випадків, передбачених законодавством України (наприклад, вже згадані спори, пов’язані із земельними питаннями). Закон передбачає, що третейський суд не є суб'єктом підприємницької діяльності й не ставить за мету одержання прибутку. Він є юридичною особою і має статус неприбуткової організації.
За документом, в Україні можуть створюватися й діяти третейські суди для вирішення окремого конкретного спору (тимчасові третейські суди) і постійно діючі третейські суди. Створення постійно діючих третейських судів неукраїнськими структурами, які діють в межах України, (нерезидентами) не допускається. Дія цього закону не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж.
Можна сподіватися, що дія Закону України „Про третейські суди” лише сприятиме оптимізації їхньої діяльності у сільській місцевості.
Олег Хомин
|
|
