|
Питання щодо відміни, чи продовження дії мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення з початку 2005 року залишається одним з найактуальніших питань української економіки.
Свідченням цього є виступ Леоніда Кучми 21 квітня ц.р. на науково-практичній конференції „Стратегія сталого розвитку і структурно-інноваційної перебудови української економіки (2004-2015)”, в якому Президент висловився за відміну дії мораторію.
Влада - за, але не вся
Правда, не обійшлось, як це інколи трапляється, без курйозу, оскільки гарант висловився за необхідність розпочати з наступного року ... приватизацію землі, яка, як відомо, вже триває в Україні не перший рік (активно - з 2000-го р.). Та нехай, з ким не буває. Щось там наплутали клерки з Банкової, які готували виступ Президента. Всі, хто в курсі цієї теми, зрозуміли, що йдеться про мораторій на купівлю-продаж земель сільгосппризначення, який, згідно з Перехідними положеннями Земельного кодексу України, діє до 1 січня 2005 р. Президент сказав, що не бачить перспектив розвитку вітчизняного сільського господарства без введення землі в ринковий оборот. І з цим вже, наче, можна погодитись.
Проте погодитись з цією тезою готові не всі. Адже, як відомо, 4 березня ц.р. народні депутати проголосували в першому читанні за проект Закону України "Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо термінів переоформлення земельних ділянок)", який передбачає продовження дії мораторію до 2010 р.
Показово, що до цього в парламенті було зареєстровано ще три схожі законопроекти, які пропонують пролонгацію мораторію на різні терміни: від 2007 до 2015 р. Те, що автори цих законопроектів, як правило, належать до опозиційних фракцій, свідчить про їхні можливі наміри створити собі образ захисників інтересів злиденного селянства. Адже, прихильники продовження дії мораторію аргументують свою позицію тим, що олігархи чи будь-які інші „грошові мішки" поскуповують у збіднілих селян чорнозем за заниженими цінами, оскільки справжня ціна може сформуватися лише в умовах чинного ринку. Крім того, за словами прихильників мораторію, в Україні відсутній досвід державного регулювання ринку земель, а влада і вусом не веде щодо підготовки до введення легального і прозорого ринку земель. Ринку, який би став інструментом залучення у сільське господарство додаткових коштів, а не засобом легкого видурювання у селянина землі.
Можна припустити, що в період передвиборчої кампанії економічне питання стосовно можливого введення ринку сільгоспземель переходить в площину політичну як привід для критики влади. Проте спробуємо розглянути доцільність введення цього ринку з початку наступного року з економічної точки зору, використовуючи при цьому думки незалежних експертів.
Потрібен баланс економічних та соціальних чинників
Заборона продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення справді є перешкодою для розвитку ринку земель та сільського господарства в цілому. Постсоціалістичні країни певний час використовували цей правовий інструмент, але більшість з них згодом відмовилася від цієї практики.
З одного боку, заборону продажу земель сільгосппризначення можна зрозуміти і виправдати тими чинниками, які вже були названі: відсутність у влади досвіду регулювання ринку цих земель, загроза їх скупки спекулянтами для отримання швидких і не зовсім чесних прибутків, загроза появи земельних латифундій. Оскільки для значної частини селян земля й досі є найважливішим засобом виживання, то соціально-економічна природа заборони на її продаж є очевидною.
Але, з іншого боку, продаж сільгоспземель зумовлений економічною необхідністю.
Про ціну українських чорноземів говорять як про надзвичайно високу. Але будь-яка ціна формується попитом і пропозицією на ринку. Тобто, мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення зумовив відсутність економічних підстав для оцінки земель. Це, зі свого боку, безпосередньо впливає на кредитну політику. По-перше, за відсутності об'єктивних підстав для оцінки землі важко отримати кредит, відповідний до ціни застави (тобто, земельної частки). По-друге, відсутність ринку сільгоспземель не дає змоги використовувати землю як предмет іпотеки, насамперед для отримання довгострокових кредитів (терміном на 5-20 рр.), без яких неможливий інноваційний розвиток сільського господарства.
Крім того, оскільки для значної частини селян земля й досі є чи не найважливішим засобом виживання, то, можна припустити, що більшість з них ближчим часом не буде активно продавати земельні ділянки.
Цими аргументами й озброєні прихильники відміни мораторію.
Безперечно, аргументи обох сторін значною мірою є вагомими і переконливими. Тому необхідність пошуку компромісу і шляхів вирішення проблеми - очевидна. Таким чином, головною ознакою наступного періоду розвитку земельних відносин в Україні повинна бути наявність балансу між економічною доцільністю та достатнім рівнем соціальної справедливості при відміні мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення.
Економічна доцільність ставить вимогу розвитку ринку земель, насамперед сільськогосподарського призначення, як необхідний засіб раціоналізації їхнього використання.
Принципи соціальної справедливості вимагають запровадження дієвих механізмів захисту прав та інтересів насамперед найбідніших верств сільського населення - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв).
Інструментом утвердження такого балансу є, перш за все, законодавство: створення системних правових норм та їхня ефективна реалізація. Нагадаймо, що саме хаотичність законотворення, незадовільна реалізація прийнятих рішень щодо підготовки та введення ринку сільгоспземель призвели до ідеї продовження мораторію на обіг цих земель.
Щодо механізмів та положень соціального захисту прав та інтересів землевласників при дії ринку сільгоспземель, то вони потребують детальної розробки. Але вже сьогодні можна сказати, що слід розробити запобіжні заходи попередження можливості швидкого позбавлення селян земельних ділянок, що їм належать. Наприклад, з допомогою зовнішнього управління (через зовнішнього управителя) цими землями при виникненні іпотечного боргу та через їхнє повернення власникам після погашення ними боргу. Крім того, запобігти спекулятивним операціям на ринку землі можна, наприклад, завдяки спеціальному режимові оподаткування (з високими ставками) ранніх (незадовго після купівлі) продаж земельних ділянок.
Визначальними є не терміни, а передумови
Існує іще один вельми цікавий аспект питання щодо продовження дії мораторію на продаж сільгоспземель. Прихильники мораторію називають конкретні дати продовження дії заборони: 2007, 2010, 2015 роки. Проте мало хто пояснює, чому запропоновані саме ці дати. Також ніхто не ділиться конкретними планами заходів для підготовки введення ринку сільгоспземель. А саме ці заходи й повинні визначати терміни відміни мораторію.
На думку експерта громадської організації „Інститут сільського розвитку" Романа КОРІНЦЯ ринок земель сільгосппризначення повинен бути введений лише тоді, коли для цього будуть створені відповідні передумови.
„Адже мораторій на обіг землі не є самоціллю, це очевидно. Тим більше, що він як інструмент досягнення соціальної справедливості є сумнівним, оскільки баланс "вигоди-втрати" від його дії ніхто не прораховував. Продовження мораторію - це спосіб консервування проблеми. Доцільнішим видається не завершення дії мораторію в чітко визначені терміни, а, так би мовити, його прив'язка до створення відповідних передумов, до певних подій. Зокрема це прийняття конкретних законодавчих актів, створення таких ринкових інституцій, як земельний банк, товариства землеустрою тощо. Тобто, коли будуть створені відповідні умови, тоді й треба вводити ринок, незалежно від термінів. Саме всебічна підготовка села до введення ринку землі гарантуватиме мінімізацію можливих негативних наслідків для незаможних землевласників від переходу до ринку", - вважає Р.КОРІНЕЦЬ.
Для функціонування земельного ринку необхідне прийняття Верховною Радою низки законів, зокрема це Закони України "Про ринок земель", "Про державний земельний кадастр", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Потребує врегулювання і питання застави земель сільськогосподарського призначення. Також експерти вважають, що для забезпечення системності розвитку земельних відносин доцільно було б прийняти програму розвитку ринку землі. Правда виникає запитання, чи це можливо в українських умовах політичної і правової невизначеності? Як мінімум, до президентських виборів політики навряд чи візьмуться за виконання цієї роботи. А там, як відомо, і 2005 рік на носі, з початку якого втрачає чинність норма Перехідних положень Земельного кодексу України. Та сама, що передбачає дію мораторію.
Отже, вже сьогодні можна прогнозувати, що наші, так би мовити, земельноринкові перспективи на наступний рік вимальовуються невеселі. Продовження мораторію до певної міри блокує розвиток галузі, унеможливлює впровадження й розвиток земельної іпотеки, а отже - отримання селянами довготермінових кредитів. Окрім того - за умов відсутності легального та прозорого ринку в Україні може виникнути квазіринок, тобто, розвиватиметься вже існуюча „тіньова" торгівля сільгоспземлею, замаскована під обмін, надання в дар тощо. Говорити про втрати при цьому як селян від занижених цін за відсутності ринку, так і бюджету від несплати податків з операцій купівлі-продажу - просто банально.
З іншого боку, цілком реально, що відміна мораторію за умов відсутності відповідних ринкових передумов призведе до певних перегинів. Наприклад, вона може стати причиною швидкої концентрації земель сільськогосподарського призначення, що передбачає втрату дрібними землевласниками основного засобу існування - земельних ділянок. Цей процес є передбачуваним. Адже більшість агропідприємств сьогодні є лише орендарями значної частини землі, на якій працюють, а не її власниками. Зважаючи на те, що велика частина власників земельних ділянок та земельних паїв - люди літнього віку, які не можуть самостійно працювати на землі, й продали б її за суму, яка забезпечила б їм певний рівень життя, концентрація землі сільгосппризначення виглядає цілком реально.
Тут, правда, існують певні обмеження, оскільки Земельний кодекс обмежує розміри землеволодіння до 1 січня 2010 р. до 100 гектарів в одних руках. Але, як стверджують досвідчені бізнесмени, закони на те й існують, щоб їх порушувати. А в умовах відсутності у влади досвіду з регулювання ринку землі навряд чи це буде важко. Тим більше, що вже сьогодні існують землевласники, які володіють значно більшими площами.
Олег Хомин
|
|
