|
Високий рівень безробіття та, відповідно, низький рівень доходів вже тривалий час є однією з найгостріших проблем українського села. Не секрет, що доходи близько 60% селян навіть не дотягують до межі бідності. Адже оплата праці на селі, як правило, не становить і половини середнього рівня зарплати в Україні.
За даними офіційної статистики, в сільському господарстві середній рівень місячної зарплатні становить близько 220 грн. Це найнижчий показник серед основних галузей економіки. Наприклад, в промисловості платня втричі більша. Офіційні статистичні дані щодо кількості безробітних в сільській місцевості не викликають особливого занепокоєння – рівень сільського безробіття не перевищує середнього показника у державі. Так, 2002 року він становив 7,4% проти 10,8% в країні в цілому. Правда, при цьому, із 6 млн. працюючих в сільському господарстві майже половина (близько 2,9 млн.) працювали в особистих селянських господарствах (ОСГ). За чинним законодавством, селянин, який працює в ОСГ, прирівнюється до безробітного, якщо його дохід не перевищує мінімальної заробітної платні, тобто, 205 грн. (з 1 вересня 2004 року влада планує встановити мінімальну зарплату на рівні 237 грн.).
Зважаючи на мізерний рівень доходів одноосібників, можна припустити, що рівень прихованого безробіття насправді значно більший. Погляди представників влади та незалежних експертів з цього питання майже однакові. Так, за словами віце-прем’єр-міністра Івана КИРИЛЕНКА, рівень прихованого безробіття на селі сягає щонайменше 40%. За даними громадської організації „Інститут сільського розвитку” – близько 37%.
Подібна ситуація, значною мірою, склалась через відсутність можливості диверсифікації роду занять на селі. На сьогодні українські селяни, практично, не мають можливості займатися несільськогосподарською діяльністю, оскільки галузева скерованість наших сільських підприємств була і залишається, як правило, сільськогосподарською. Світові ж тенденції нині дещо інші. Розташування промислових підприємств за межами міста є вигіднішим з огляду на меншу плату за купівлю чи оренду землі, а також – через менші витрати на робочу силу, порівняно з містом. Це сприяє розвиткові виробничої та соціальної інфраструктури в сільській місцевості, стимулює розвиток сфери послуг. Тобто, за кордоном проблеми сільського безробіття, значною мірою, вирішують з допомогою диверсифікації видів діяльності на селі.
У нас теж помітні перші рухи в цьому напрямку. Як повідомляв „Агробізнес сьогодні”, у березні 2004 року було створено Міжвідомчу робочу групу з питань розвитку підприємництва в сільській місцевості, до якої ввійшла ціла низка представників державних відомств та громадських організацій.
Щодо конкретніших дій влади стосовно підтримки розвитку сільського малого підприємництва, то увагу привертає той факт, що в проекті розпорядження Кабінету міністрів, яке передбачає заходи щодо виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2005 рік, вперше за кілька років передбачено виконання Програми розвитку малого підприємництва з урахуванням регіональних та галузевих особливостей. Раніше подібні програми не зважали на специфіку розвитку сільського підприємництва, так само, як і не зважали на місце та роль цього підприємництва в соціально-економічній сфері сільської місцевості, де на сьогодні проживає майже третина населення України.
У зазначеній Програмі передбачено заходи з розвитку підприємництва в сільській місцевості, з розвитку зеленого туризму та зі сприяння відродженню народних промислів. Серед очікуваних результатів створення сприятливих умов та підтримки малого підприємництва в сільській місцевості є динамічніший розвиток підприємницького сектора на селі, створення нових робочих місць, підтримка малих підприємств, які займаються переробкою сільгосппродукції, підвищення якості сільгосппродукції. А в глобальнішому плані – покращення соціально-економічного стану нашого селянства. Наскільки це вдасться урядові – покаже час та ситуація на селі. Але те, що представники влади заговорили про проблеми саме сільського підприємництва в Україні, хочеться вірити, є ознакою реальних намірів влади їх вирішити.
Внесення до Національної програми окремим пунктом питання із розвитку сільського підприємництва, певною мірою, є своєрідним результатом активного залучення до її розробки громадських організацій, які займаються розвитком сільської місцевості. Зокрема в ній враховані пропозиції таких громадських організацій, як Національна спілка сільськогосподарських кооперативів (Київ), Інститут сільського розвитку (Київ), Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України (Київ), Слобідський селянський розвиток (Луганська обл.), Донецький аграрний розвиток (Донецька обл.), Центр розвитку і правової підтримки села (Одеська обл.).
Оцінюючи зміст та пріоритетність запланованих на 2005 рік заходів Національної програми, представник „Інституту сільського розвитку” Олександр ЦЕПКО, наголосив на необхідності акцентувати увагу, перш за все, на створенні сприятливої законодавчої бази, спрямованої на підвищення інвестиційної привабливості села.
„Для цього потрібно передбачити механізми стимулювання розвитку малого сільського підприємництва у проектах Законів України “Про державну підтримку та стимулювання інвестиційної діяльності” та “Про стимулювання розвитку регіонів”, - зазначив О.ЦЕПКО, - Також необхідно вдосконалити систему кредитування суб’єктів малого підприємництва із сільської місцевості та звернути увагу на підготовку й реалізацію заходів щодо підвищення рівня підприємницьких знань та навичок”.
Отже, мета й завдання зрозумілі, залишилось лише повірити у власні сили й братись до вирішення масиву проблем.
Олег Хомин
|
|
