|
Перманентні скарги на соціально-економічний стан сільської місцевості та невтішні статистичні дані стали своєрідним тлом будь-яких розмов про долю сучасного українського села. Воно й не дивно, адже, за даними громадської організації „Інститут сільського розвитку”, на сьогодні близько 37,5% працездатних селян (майже 3 млн. осіб) не мають постійної роботи. При цьому слід зауважити, що на селі проживає близько третини населення України.
Загальновідомо, що оплата праці в сільському господарстві сьогодні залишається найнижчою, порівняно з іншими галузями економіки. Вона складає близько 48% загального середнього рівня зарплати в Україні, що нижче за межу малозабезпеченості. Таким чином, майже 60% жителів сільської місцевості перебувають за межею бідності. Як результат - суттєве погіршення демографічної ситуації на селі. А на додачу близько 1 млн. найактивнішого працездатного сільського населення перебуває закордоном, шукаючи будь-якої нагоди заробити копійку чи для будівництва житла, чи для оплати навчання дітей, чи для інших потреб, на задоволення яких сьогодні в рідному селі не заробиш.
До певної міри така ситуація склалась через відсутність альтернативи щодо працевлаштування на селі. Як правило, селяни, звільнені з колишніх КСП чи інших реформованих сільських підприємств, змушені працювати в особистих селянських господарствах. Разом із зареєстрованими безробітними їхня кількість становить понад 2 млн. громадян. Щодо несільськогосподарського виробництва, то воно в сільській місцевості, м’яко кажучи, в ембріонному стані.
У розвинутих країнах такі проблеми вирішуються шляхом диверсифікації видів діяльності сільського населення. Тобто, селяни займаються не лише аграрною діяльністю. Для цього розробляються і втілюються відповідні програми сталого розвитку села, які передбачають ефективне використання людських і природних ресурсів, розвиток підприємництва, місцевої промисловості, народних промислів, сільського туризму. Всі ці засоби скеровуються на створення необхідних умов для гідного життя селян, збереження культурних цінностей села тощо.
У тих самих розвинених країнах світу, саме розвиток сільського підприємництва розглядається чи не як найважливіший засіб забезпечення сталого розвитку сільської місцевості. Знайти інші механізми підвищення рівня життя та добробуту селян сьогодні, мабуть, неможливо.
Здавалось би, й Україна не повинна в цьому бути винятком. Але в нас ситуація, на жаль, склалась по-іншому. Чомусь практично всіма – економічними, соціальними, господарськими й іншими проблемами села держава вповноважила займатись єдине відомство – Міністерство аграрної політики України. Хоча навіть з самої назви цього органу видно, що пріоритетним напрямком для нього повинен бути аграрний. Таким чином, галузевий підхід до регулювання життя й діяльності сільської місцевості визначений на найвищому державному рівні. Як наслідок, будь-які проблеми селян, незалежно від їхньої специфіки, сприймаються через призму, так би мовити, сільськогосподарськості. Мабуть, тому й рецепти їхнього вирішення теж, найчастіше, вузько галузеві й через те не завжди ефективні настільки, наскільки хотілось би.
Проте схоже ситуація починає дещо змінюватися, оскільки представники влади вже декларують розуміння необхідності комплексного підходу до вирішення зазначених проблем. Для забезпечення міжвідомчої підтримки розвитку дрібного підприємництва в сільській місцевості в березні цього року було створено Міжвідомчу робочу групу з питань розвитку підприємництва в сільській місцевості. Ініціаторами створення міжвідомчої групи стали громадські організації: Спілка малих, середніх та приватизованих підприємств України та Інститут сільського розвитку.
До складу міжвідомчої групи увійшли керівники та представники державних відомств, громадських організацій, підприємці. Зокрема, Комітету ВР України з питань промислової політики і підприємництва, Секретаріату Координаційної Ради з питань аграрної політики при Кабінеті Міністрів України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва. Окрім представників зазначених громадських організацій, до міжвідомчої групи увійшли представники: Національної спілки сільськогосподарських кооперативів України (Київ), Слобідського селянського розвитку (Луганська обл.), Донецького аграрного розвитку (Донецька обл.), Центру розвитку та правової підтримки села (Одеська обл.).
За словами директора Інституту сільського розвитку Світлани ПРОКОПЕНКО, метою створення міжвідомчої робочої групи є координація діяльності при розробці програм і створенні нормативно-правових актів, спрямованих на підтримку розвитку підприємництва, малого й середнього бізнесу на селі з метою подолання ряду соціально-економічних проблем і, відповідно, підвищення рівня життя в сільській місцевості.
«Діяльність робочої групи повинна забезпечити міжвідомчу підтримку розвитку бізнесу і підприємництва в сільській місцевості. Усвідомлення цього членами робочої групи є запорукою подолання вузьковідомчих інтересів, - відзначила С.ПРОКОПЕНКО, - проблема подолання бідності – складна, і тому її вирішення вимагає прийняття цілого комплексу дій і заходів».
Найперше, робота міжвідомчої групи буде спрямована на удосконалювання законодавчої та нормативно-правової бази, що регулює діяльність підприємництва в сільській місцевості. Також – на розробку програм сталого розвитку села. Проблеми сільського підприємництва, ключ до вирішення яких планується знайти під час роботи групи, за змістом подібні до проблем підприємництва в цілому. Проте в сільській місцевості ці проблеми набувають своєї специфіки та більшої гостроти. А отже, потребують, відповідно, більших зусиль для їх подолання. На сьогодні серед найактуальніших з них варто відзначити: дефіцит обігових коштів і відсутність відчутної фінансово-кредитної і ресурсної підтримки малого бізнесу; низький рівень підприємницької ініціативи; складну систему оподатковування, адміністративний тиск; нерозвиненість інфраструктури з підтримки підприємництва (зокрема, нестача консалтингових, тренінгових й мікрофінансових структур); низьку продуктивність праці через відсутність сучасних високоефективних технологій; погане забезпечення правовою й економічною інформацією, у тому числі інформацією про ринки збуту й актуальних цін на сільгосппродукцію.
Як бачимо, обсяг роботи, за яку взялися члени міжвідомчої групи, доволі масштабний. Проте й проблеми, які планується вирішити, - немалі.
Олег Хомин
|
|
