У період реформування колективних сільськогосподарських підприємств соціальна сфера села опинилася на межі руйнування. Це сталось через кризовий стан економіки, різке скорочення бюджетного фінансування, неплатоспроможність та заборгованість сільськогосподарських підприємств. Такий стан речей унеможливив задоволення потреб сільського населення в соціально-культурних і побутових послугах і, як наслідок, зробив украй проблематичним створення належних умов життя на селі. У зв'язку з цим, для забезпечення подальшого функціонування і розвитку соціальної інфраструктури села, виникла потреба в її реформуванні, яке б передбачало вирішення питання щодо нових власників соціальних об'єктів колективних сільгосппідприємств.