|
09-02-2005
|
|
Таблиця №1
|
|
|
|
|
Таблиця №2
|
|
|
This work aims to analyse and foresee positive and negative effects of WTO accession on the development of the Ukrainian agriculture and rural sector. As negotiations progress, they investigate probable consequences of changes in export treatment, domestic market risks in general, and changes in the scope of support for medium-sized and large agricultural enterprises, whereas the issues of their impact on rural areas in general and small-scale farms (represented mostly by PPHs), in particular, virtually remain neglected.
Історична довідка. Світова Організація Торгівлі (СОТ) функціонує з 1 січня 1995 р. і є спадкоємицею Генеральної Угоди з Тарифів і Торгівлі (ГАТТ), що діяла з 1947 р. СОТ базується на угодах, досягнутих в ході Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів (1986-1994 рр.). На даний час членами СОТ є біля 150 держав. На країни-учасниці СОТ припадає 92% світової торгівлі товарами і послугами. Десять країн Центральної та Східної Європи є членами СОТ і виконують Угоди Уругвайського раунду щодо сільського господарства, що стосуються доступу до ринків, рівня державної підтримки сільського господарства, конкуренції на зовнішніх ринках. Декілька держав регіону приєднались до ГАТТ/СОТ у перехідний період: Болгарія (1996), Естонія (1999), Латвія (1999), Литва (2000), Румунія (1995), Словенія (1995). Інші чотири країни вже були членами ГАТТ на початку перехідного періоду. З країн СНД закінчили переговірний процес і офіційно отримали статус членів СОТ Киргизстан (1998), Грузія (2000), Молдова (2001), Вірменія (2003). Продовжують вести переговори Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Росія, Україна.
Аналіз переваг і ризиків для сільського господарства і сільської місцевості України від вступу до СОТ побудовано на базі чотирьох джерел:
1. норм і правил СОТ, що регулюють торгівлю сільськогосподарськими і продовольчими товарами;
2. аналізу впливу СОТ на сільське господарство і сільську місцевість країн Центральної та Східної Європи;
3. аналізу ходу переговірного процесу щодо приєднання України до СОТ;
4. аналізу поточного стану сільського господарства України і сільської місцевості.
Короткий огляд норм і правил СОТ, що регулюють торгівлю сільськогосподарськими і продовольчими товарами
Угода щодо сільського господарства передбачає, що країни, які приєднуються до СОТ, беруть на себе зобов'язання з чотирьох основних напрямків:
· доступ на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів;
· державна підтримка сільського господарства;
· експортна конкуренція в сільськогосподарській і продовольчій торгівлі;
· санітарні і фітосанітарні заходи.
Найбільший вплив на розвиток сільської місцевості матимуть зобов'язання щодо державної підтримки сільського господарства. Всі заходи внутрішньої підтримки класифікуються у відповідності з головним критерієм - чи "викривлюють" вони виробництво і торгівлю.
Група заходів так званої "зеленої скриньки" охоплює заходи державної підтримки, що зовсім не впливають, або мінімально впливають викривлюючим чином на виробництво і торгівлю. Ці заходи фінансуються з державного бюджету і не мають своїм наслідком підтримки цін виробників. Держава має право фінансувати заходи "зеленої скриньки" у будь-якому необхідному обсязі в залежності від можливостей бюджету.
Державні витрати в межах "зеленої скриньки" можуть здійснюватись у наступних напрямках:
· наукові дослідження, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;
· ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;
· сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації;
· вдосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за виключенням операційних витрат на її утримання;
· утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога;
· забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо;
· підтримка доходів виробників, не пов'язана з видом і обсягом виробництва;
· сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва;
· охорона навколишнього середовища;
· програми регіонального розвитку.
Заходи "блакитної скриньки" спрямовані на обмеження перевиробництва (фіксовані сільськогосподарські площі, фіксоване поголів'я), і відносно них також немає обмежень фінансування з бюджету.
Заходи внутрішньої підтримки, що справляють викривлюючий вплив на торгівлю і виробництво, класифікуються як заходи "жовтої скриньки":
· дотації на продукцію тваринництва і рослинництва;
· дотації на племінне тваринництво;
· дотації на елітне насінництво;
· дотації на комбікорми;
· компенсація частини витрат на міндобрива і засоби захисту рослин;
· компенсації частини витрат на енергоресурси;
· цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і ринковою ціною на сільгосппродукцію;
· надання виробнику товарів та послуг за цінами, нижчими за ринкові;
· закупівля у виробника товарів (послуг) за цінами, що перевищують ринкові;
· пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету, списання боргів;
· пільги на транспортування сільгосппродукції;
· витрати лізингового фонду та деякі інші.
Стосовно заходів "жовтої скриньки" держава повинна взяти зобов'язання зі скорочення бюджетного фінансування.
Сукупний вимір підтримки (СВП) - щорічна сума всіх видів державної підтримки, на які поширюються зобов'язання зі скорочення. Протягом 6-річного перехідного періоду СВП треба скоротити на 20% (для розвинених країн). Країна-учасниця СОТ має право не скорочувати витрати "жовтої скриньки", якщо зобов'язується забезпечити підтримку у розмірі не більше 5% від вартості валової продукції сільського господарства (для розвинених країн) і 10% для тих, що розвиваються.
Наслідки від вступу у СОТ для інших країн із перехідною економікою
Вважається, що вступ у СОТ відіграв позитивну роль в економічному розвитку країн із перехідною економікою. Суттєві переваги щодо дозволених обсягів підтримки внутрішнього агропродовольчого ринку мали країни, що приєднались до ГАТТ / СОТ на початку перехідного періоду, і відповідно базовий період для розрахунку підтримки внутрішнього ринку для них було встановлено у роки, коли економіка ще була неринковою, рівень захисту внутрішнього ринку високим і переважали нетарифні методи захисту. А отже, дозволений рівень підтримки внутрішнього ринку для цих країн після процедури тарифікації виявився досить високим. Зокрема, у Польщі за базовий період було взято 1986-1988 рр., в результаті рівень захисту внутрішнього агропродовольчого ринку після проведення процедури тарифікації по окремих продуктах навіть перевищує відповідний рівень ЄС.
Як показує досвід країн Центральної та Східної Європи, рівень підтримки сільського господарства визначається не стільки їх зобов'язаннями по скороченню сукупного виміру підтримки (СВП), скільки можливостями бюджету (Таблиця 1).
Показник дозволеного СВП Чехії і Польщі встановлено на такому високому рівні, що рівень фактичної сукупної підтримки не перевищує 11% дозволеного. Найбільш "напруженим" є виконання домовленостей щодо зниження рівня сукупної підтримки сільського господарства для Словенії. Але Словенія, як відомо, за рівнем ВВП на душу населення є найнаближенішою до країн ЄС серед колишніх постсоціалістичних країн, тож має більші можливості підтримки власних сільгоспвиробників. І частка останніх у структурі зайнятого населення Словенії є незначною. Словенія має власну специфіку щодо сільського господарства - сільське господарство Словенії ведеться переважно в гірських регіонах і має незначні обсяги виробництва (на невеликих фермах переважно виробляється продукція тваринництва).
У результаті виконання вимог СОТ у сільському господарстві країн із перехідною економікою відбувалася поступова зміна структури внутрішньої підтримки галузі у бік зростання частки заходів "зеленої скриньки". Зокрема, у Чехії, Польщі, Словенії частка заходів "зеленої скриньки"вже переважає у структурі підтримки сільського господарства і сільської місцевості (табл. 2).
Суттєвий аспект впливу членства у СОТ на країни з перехідною економікою - вартість впровадження інституціональних змін, пов'язаних із участю в системі світової торгівлі. Впровадження угод СОТ пов'язане не тільки із прийняттям змін до законодавства. Найбільш вартісними є впровадження Угод стосовно санітарних і фітосанітарних заходів і технічних стандартів, що потребує витрат на відповідне устаткування, законодавче впровадження відповідних норм, навчання персоналу. Як показує аналіз досвіду країн із перехідною економікою, ці витрати є доволі суттєвими. Упровадження цих заходів за рахунок кредитів Світового банку збільшує зовнішній борг країн із перехідною економікою. Більшість країн мають проблеми з упровадженням санітарних і фітосанітарних заходів і технічних стандартів саме через брак бюджетних коштів.
Взагалі, як показує аналіз досвіду країн із перехідною економікою, підстав для прогнозування катастрофічних наслідків від членства у СОТ для внутрішнього ринку немає, проте й переваги не надто очевидні. Реалізація потенційних переваг від членства у СОТ залежить від багатьох інших чинників, і можлива лише у поєднанні з ними. Це стосується зростання притоку прямих іноземних інвестицій, зменшення рівня корумпованості, підтримки розумного рівня захисту внутрішнього ринку тощо.
Україна вже втратила частину позицій через зволікання зі вступом до СОТ. Правила цієї організації не завжди сприятливі для нових членів, особливо для країн, які ще не подолали кризи і депресії своїх агропродовольчих секторів. Для останніх існує ймовірність збільшення і без того значної різниці у рівнях підтримки внутрішнього ринку між новими і наявними членами СОТ. Наприклад, чинні мита на імпорт яловичини у більшості країн СНД не перевищують 15%, а в країнах ЄС у 2001 році вони зберігалися на рівні 108%. Імпортні мита на цукор білий у ЄС становлять 80%, тоді як в Україні 30%. Очевидно, що вимога знизити на третину і без того низькі тарифи імпортного мита лише поглиблюватиме різницю членами СОТ і новачками.
Довгострокові позитивні наслідки для розвитку сільської місцевості і сільського господарства
Характерною особливістю переваг, які отримають аграрний сектор і агропродовольчі ринки України, є їхня довготермінова перспектива. До довготермінових переваг слід віднести більшу відкритість ринків країн - членів СОТ. Так, економісти прогнозують зростання і стабілізацію світових цін майже на всі сільськогосподарські товари в результаті виконання вимог СОТ щодо поступового зменшення захисту внутрішніх ринків і зниження рівня експортних субсидій. Ці тенденції будуть вигідними для країн - експортерів із обмеженими фінансовими можливостями субсидування експорту, до яких належить і Україна. Таким чином, можна припустити, що завдяки більшій відкритості ринків країн - членів СОТ для експортерів української сільгосппродукції в перспективі відкриються нові можливості на світових ринках.
Щоправда, й український ринок сільгосппродукції стане більш відкритим перед імпортом. Але ті країни, в яких експорт сільськогосподарської продукції переважає над імпортом, будуть у більш виграшній ситуації від упровадження правил СОТ.
Наслідком цінової стабілізації на зовнішніх, а слідом за ними й на внутрішніх агропродовольчих ринках буде зменшення кон'юнктурної невизначеності на цих ринках. Таким чином сільгоспвиробники зможуть ефективніше й раціональніше розподіляти свої ресурси, а це, зі свого боку, стане позитивним чинником розвитку внутрішнього агропродовольчого ринку.
Важливий аспект, пов'язаний із членством у СОТ - це впровадження санітарних і фітосанітарних заходів. Періодичні фітосанітарні скандали суттєво ускладнюють роботу українських експортерів сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках. Найбільшого резонансу набули скандали в Канаді та Франції 2003 року, коли заборонили вивантаження української фуражної пшениці, внаслідок чого виникло упереджене ставлення до українського зерна і на інших ринках збуту. Були випадки виявлення забруднень антибіотиками сухого молока, що призначалося на експорт в ЄС. Переважна частина сировини для цієї партії поступала на молокозаводи від дрібних товаровиробників. Деяких полегшень у цьому плані для українських експортерів можна очікувати після вступу до СОТ.
З іншого боку, Угода щодо застосування санітарних і фітосанітарних норм СОТ створює найбільшу кількість прецедентів для міжнародних суперечок. Ідеться про заходи, що самі по собі не можуть вважатися неправомірними, однак у разі їх упередженого застосування можуть виявитися нетарифними бар'єрами в зовнішній торгівлі. Незважаючи на те, що метою Угоди є недопущення застосування санітарних або фітосанітарних норм як засобу дискримінації між торговельними партнерами, ці заходи зумовлюють невиправдану дискримінацію.
Члени СОТ визнають санітарні і фітосанітарні норми інших членів як еквівалентні (навіть якщо вони відрізняються від власних) у тому разі, якщо експортер демонструє імпортерові, що його заходи досягають належного рівня санітарного або фітосанітарного захисту. На запит будь-якого члена СОТ повинні проводитися консультації з метою досягнення двосторонніх і багатосторонніх угод з визнання еквівалентності конкретних санітарних і фітосанітарних норм. Отже, українські експортери сільгосппродукції отримують інструмент проти упередженого застосування санітарних і фітосанітарних норм.
Також слід очікувати, що набуття членства у СОТ прискорить динаміку ринкових реформ в Україні шляхом створення цивілізованих умов конкуренції, збільшення прозорості державної політики й приведення законодавства у відповідність до норм і правил СОТ. Усе це стане позитивним сигналом для іноземних інвесторів. Можна сподіватися на додаткові внески в аграрний сектор від інвесторів, які вже працюють в Україні, особливо за умови скасування обмежень на земельний ринок.
Створення цивілізованих умов конкуренції і зростання прозорості державної політики сприятимуть не тільки зростанню обсягів іноземних інвестицій в економіку України, але й поліпшенню умов для підприємництва, зокрема й у сільській місцевості, що позитивно позначиться на розв'язанні низки соціальних проблем села.
Членство у СОТ стане каталізатором швидшого створення ринкових інституцій і в аграрному секторі, що сприятиме виходу сільського господарства із стану депресії і забезпечить умови для пріоритетного розвитку сільської місцевості. Поступово, як і в інших постсоціалістичних країнах Європи, відбуватиметься зміщення акцентів бюджетної підтримки сільського господарства у бік підтримки розвитку сільської місцевості. Йдеться про перевагу заходів "зеленої скриньки" СОТ над заходами "жовтої скриньки".
В Україні частка заходів "зеленої скриньки" склала 19,3% у структурі фактичних видатків бюджету у 2003 р. і 25,2 % у структурі передбачених видатків державного бюджету 2004 р . У структурі самої "зеленої скриньки" заходи, спрямовані на розвиток сільської місцевості, складають мізерну частку - 3,42% на розвиток соціальної інфраструктури у сільській місцевості у 2003 р (1,14% заплановано на 2004 рік). Зовсім не виділяються кошти на розвиток ринкової інфраструктури на селі. І це при тому, що по-перше, третина населення України проживає у сільській місцевості і, по-друге, 67% валової продукції сільського господарства виробляється господарствами населення (за даними 2003 р.). На той же час особисті селянські господарства лишаються поза межами ринкової інфраструктури. Об'єктивна оцінка ситуації вимагає створення рівноправних умов для всіх суб'єктів аграрного ринку.
Ризики
Що стосується ризиків від членства у СОТ, то до найбільших із них можна віднести поступове (впродовж 6 років) зменшення рівня захисту внутрішнього агропродовольчого ринку. Україна, як і інші країни із перехідною економікою, пройшла шлях від лібералізації торгівлі, цін і обмеженого втручання у функціонування ринків до політики підтримки цін і ринків, передусім шляхом імпортних та експортних обмежень. Результатом високого рівня захисту внутрішнього ринку стало те, що близько 95% продовольчої продукції на ньому становить продукція українського виробника.
Національні виробники зазнають певних втрат, пов'язаних із адаптацією до нового конкурентного й регулятивного середовища. Час, відведений для підготовки вітчизняних товаровиробників, доволі обмежений. На думку фахівців Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України, присутність національного виробника на агропродовольчому ринку може зменшитися до 60 - 70% . Отже, частину внутрішнього продовольчого ринку наші виробники втратять із вступом до СОТ. Щоправда, запобіжним чинником зменшення частки вітчизняних продовольчих товарів на внутрішньому ринку, може стати усталеність споживчих преференцій населення. Але не треба забувати, що зниження імпортних мит відкриє шлях до внутрішнього ринку, у першу чергу, відносно дешевшій імпортній продукції. Це, з одного боку, позитивно впливатиме на задоволення попиту населення, але з іншого - негативно позначиться на становищі власного виробника, що зрештою може звести нанівець переваги для населення, особливо, для сільського.
Прикладом може бути узгодження обсягів тарифної квоти на ввіз тростинного цукру-сирцю, що заторкне інтереси українських сільгоспвиробників. Україна взяла на себе зобов'язання зі встановлення квоти на ввезення тростинного цукру-сирцю обсягом 200 тис. тонн і доведення її до 260 тис. тонн упродовж трьох років після вступу до СОТ. Наслідком збільшення імпорту відносно дешевого цукру-сирцю стане, з одного боку, зниження цін на цукор на внутрішньому ринку, що вигідно споживачам, але водночас завдасть збитків сільгоспвиробникам і приведе до скорочення зайнятості в галузі.
Як показав досвід постсоціалістичних країн-членів СОТ, найменш конкурентоспроможними на внутрішньому ринку після приєднання до СОТ виявилися виробники молока, яєць, м'яса, картоплі, овочів і фруктів. В Україні переважна частина картоплі (98,6%), овочів та баштанних культур (85,9), плодів і ягід (85,5%) виробляється в господарствах населення (за даними 2002 р.) . У 2002 р. господарства населення виробили 72,9% м'яса, 75,5% молока, 55,9% яєць. Отже, товарні ОСГ стануть найбільш вразливою групою серед сільськогосподарських товаровиробників після приєднання до СОТ.
Деякі чинники діятимуть у напрямі зменшення переваг України як нетто-експортера сільгосппродукції. По-перше, як наслідок лібералізації торгівельних режимів, з одного боку, і скорочення державної підтримки власних товаровиробників - з іншого, знижується конкурентоспроможність власної продукції не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Іншим чинником, здатним зменшити переваги України як нетто-експортера сільгосппродукції є недостатня активність на зовнішніх ринках національних експортерів. Як відомо, сьогодні найактивнішими експортерами українського зерна є компанії із зовнішнім капіталом.
Необхідність дотримання суворіших санітарних, фітосанітарних і технічних норм також може виявитися суттєвою перешкодою для розширення експорту сільськогосподарської продукції з України. Правила СОТ вимагають застосування санітарних і фітосанітарних заходів не тільки для зовнішнього, а й для внутрішнього ринку. Ця процедура збільшить витрати на виробництво і зменшить прибутки сільськогосподарських виробників. До того ж створення інституцій для впровадження і підтримки стандартів СОТ потребує значних коштів державного бюджету. За умов обмеженого бюджету це, зі свого боку, може викликати скорочення витрат на підтримку сільськогосподарських виробників і сільської місцевості.
Зазначені ризики, на перший погляд, мають короткотерміновий характер. Проте, зважаючи на попередній досвід економічних перетворень в Україні, короткотермінові негативні чинники можуть перетворитися на довготермінові, а негативні тенденції - набути системного характеру.
Окремо слід наголосити можливі соціальні наслідки для сільських мешканців, які становлять майже третину всього населення України. Відповідно і частка населення, зайнятого у сільському господарстві, є незрівнянно більшою, ніж у розвинених країнах. Отже, цілком очевидно, що послаблення позиції національних виробників на внутрішньому агропродовольчому ринку в результаті приєднання України до СОТ зумовить прискорення темпів зростання безробіття у сільській місцевості.
Аналіз досвіду інших країн із перехідною економікою і можливих наслідків від набуття членства у СОТ навіть для одного із товарних ринків України (агропродовольчого) унаочнює, що цілковита реалізація можливостей, від участі в цій організації й мінімізація соціальних та економічних втрат здійсняться лише за умови ефективної реалізації довготермінової соціально-економічної стратегії країни.
Підготувала Тамара Осташко
|
