EU Common Agricultural Policy

Following the EU enlargement on 1 May 2004, Ukraine has a common borderline with EU. Now the EU Common Agricultural Policy (CAP) applies to the post socialist countries – new EU members. In fact, CEE countries have been implementing comparable agricultural policy instruments since late 1990-s. These countries are our close neighbours and traditional trade partners. Therefore, in order to adjust to the changes in a prompt and efficient way, CAP peculiarities should be taken into account.

Основні цілі Спільної сільськогосподарської політики формулюються наступним чином:

1. зростання продуктивності сільського господарства шляхом просування технічного прогресу і забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва і оптимального використання факторів виробництва, зокрема, праці;

2. забезпечення стандартів життя сільського населення, зокрема, шляхом підвищення доходів зайнятих у сільськогосподарському виробництві;

3. стабілізація ринків;

4. забезпечення запасів продовольства;

5. забезпечення продовольством споживачів за прийнятними цінами.

CСП базується на трьох принципах:

1. Єдиний ринок, що має подвійне значення: застосування до сільськогосподарських продуктів правил вільного пересування товарів між країнами-учасницями і встановлення спільних цін і підтримки в євро.

2. Преференції ЄС, що реалізуються: через захист спільного ринку від імпорту сільськогосподарської продукції з третіх країн за низькими цінами з метою гарантування доходів європейських фермерів; через захист від коливань світового ринку для підтримки стабільності.

3. Солідарні фінанси: витрати на впровадження ССП повинні здійснюватися всіма членами на загальних підставах незалежно від національних інтересів. 1962 р. був заснований єдиний сільськогосподарських фонд.

Основними механізмами ССП є:

1. Інтервенційні ціни. Метою встановлення інтервенційної ціни є підтримка цін і гарантування доходів фермерів. Вони застосовуються для таих видів продуктів: зернових, рису, цукру, масла, сухого молока і яловичини. За цими заздалегідь оголошеними цінами ЄС через різні національні державні інтервенційні агентства, що здійснюють заходи щодо регулювання ринку, скуповує місцеві продукти у випадку, коли ринкові ціни падають нижче за рівень контрольних, що гарантує підтримку ринкових цін на певному рівні. За цими цінами скуповується продукція у випадку перенасичення ринку того чи іншого продукту, а також збуваються накопичені запаси у випадку, коли ринкові ціни перевищують контрольні. Ці закупки спричиняють накопичення надлишків сільськогосподарської продукції у великих масштабах, що потім йдуть на експорт за демпінговими цінами, на переробку, або ліквідуються.

2. Імпортні мита необхідні для того, щоб не допускати заповнення європейських ринків дешевчою імпортною продукцією. Донедавна використовувався змінний податок на імпорт, спрощений механізм дії якого полягав в тому, що спочатку визначалася внутрішня ціна кожного продукту, а потім вона оподатковувалася до такого рівня, щоб імпорт не збивав внутрішні ціни. Згідно з угодами Уругвайського раунду ГАТТ з 1995 р. ці змінні величини були замінені фіксованими імпортними митами, що будуть поступово скорочуватися. Між 1995 і 2000 р. вони були скорочені на 15% порівняно з базовим періодом 1986-1988 р. Для зернових угода передбачала, що різниця між імпортною ціною на митниці і інтервенційною ціною не повинна перевищувати 55% інтервенційної ціни. Цей пункт угоди дуже важливий, тому що рівень захисту від імпорту став визначати межу маневрування внутрішньою ціновою політикою. Було введено також тарифні квоти на імпорт за зниженими тарифами певної кількості кожного виду сільгосппродукції - принаймні 3% обсягів внутрішнього споживання 1995 р. і 5% - 2000-го.

3. Експортні субсидії використовуються з метою компенсації товаровиробникам ЄС різниці у вартості їхньої продукції при експорті за нижчими цінами на світових ринках. Із зростанням виробництва зростають обсяги продукції, що потребують субсидій для продажу за демпінговими цінами на світових ринках. Згідно з угодами Уругвайського раунду експортні субсидії були скорочені на 36% за вартістю і 21% за обсягами протягом 1995-2000 рр. порівняно з базовим періодом 1986-1990 рр.

Проведена ЄС політика підтримки в значній мірі стимулювала експорт сільськогосподарської продукції і по ряду товарних позицій сприяла перетворенню ЄС із нетто-імпортера в нетто-експортера.

Позитивними наслідками політики інтервенційних закупок ЄС є самодостатність у забезпеченні продовольством і збільшення експорту. Однак, це було досягнуто не шляхом вільної конкуренції, а ціною суттєвих субсидій, сплачуваних споживачами.

Еволюція Спільної сільськогосподарської політики ЄС. Основи ССП щодо цін і ринкової політики були сформульовані 1960 р.

1962 р. ЄС схвалила пакет заходів аграрної політики, що передбачав створення шістьох спільних організацій на ринках зернових, свинини, яєць, птиці, фруктів і овочів, вина, створення гарантійного фонду і встановлення фінансових правил.

Відтоді ССП була суттєво реформована тричі: 1992 р. (так звана реформа Мак Шеррі), 1995 р. в ході Уругвайського раунду переговорів ГАТТ і 2000 р. (так звана Agenda 2000).

ССП впроваджується через такі політичні інструменти:

1. ринкова політика, що була започаткована 1962 р. і впроваджується через спільні організації ринку;

2. політика щодо розвитку сільської місцевості, соціальну і структурну політику, започаткована 1972 р. з метою адаптації і модернізації сільськогосподарських структур і підтримки європейської моделі сільського господарства, основаної на розвитку багатофункціонального сільського господарства; політика щодо розвитку сільської місцевості стала другим основним принципом ССП починаючи з 1999 р;

3. гармонізація національного законодавства у питаннях, що не охоплені спільними організаціями ринку.

Перша серйозна реформа спільної сільськогосподарської політики, так звана реформа Мак Шеррі, почалася з 1992 р. і передбачала передачу значної частини підтримки від споживачів до платників податків. Таким чином, політика ССП стала відходити від підтримки цін і управління ринком до підтримки шляхом прямих виплат. Більше уваги почало приділятися захисту довкілля, становленню молодих фермерів. Реформа 1992 р. складалася з двох частин. Перша частина стосувалася цін і системи підтримки. Вона передбачала зниження гарантованих цін до рівня, наближеного до рівня світових цін, повної компенсації за втрати доходів шляхом надання прямих допоміжних виплат фермам; зусилля по регулюванню обсягів сільськогосподарської продукції шляхом заходів по виведенню земель з обігу і встановленню меж на виплати надбавок за тварин. Реформа намагалася зменшити дисбаланси ринку, стимулювати попит через зниження цін. Реформа здійснювалася дуже успішно і привела до більшої збалансованості ринків, зменшення запасів продовольства.

На ринку зернових виведення земель з обігу сприяло контролю за обсягами виробництва, а цінова конкуренція дозволила збільшити обсяг продаж на внутрішньому ринку, в основному фуражного зерна. Ринкові ціни зросли більше, ніж передбачалося. Між 1992 і 1996 р. доходи фермерів зростали щорічно на 4,5%.

Реформа "Agenda 2000" здійснюється протягом семирічного періоду (2000-2006 рр.). Реформа поглибить і розширить попередню реформу 1992 р. шляхом більш широкої заміни цінової підтримки прямим виплатами допомоги і підтримки цих процесів відповідною політикою розвитку сільської місцевості. Реформа спрямована на підвищення рівня конкурентоспроможності європейського сільського господарства на внутрішньому і зовнішніх ринках. Безпека і якість продовольства є двома важливими аспектами конкурентоспроможності. Дві основні цілі ССП залишаються наступними: забезпечення стандартів життя сільських громад і стабільність доходів фермерів. Нова політика розвитку сільської місцевості доповнила заходи по розвитку сільської місцевості шляхом введення компенсаційних виплат для гірських і менш сприятливих регіонів. Крім розвитку сільської місцевості, реформування охоплює сектор зернових, зернобобових і олійних культур, свинини і яловичини, молока і молочних продуктів, вина.

Зокрема, інтервенційні ціни на зернові планується знизити на 15%, збільшити виплати прямої допомоги фермерами таким чином, щоб компенсувати 50% втрат від зниження інтервенційних цін. Темпи обов'язкового виведення земель з обігу встановлені на рівні 10% на весь період реформи, причому, дрібні виробники (ті, що виробляють менше 92 тонн зерна) звільнені від обов'язкового виведення земель з обігу.

Базові ціни на свинину і яловичину поступово будуть знижені на 20%, інтервенційні цін на молоко - на 15%. Втрати доходу від зниження цін компенсуються фермерам.

Нова політика розвитку сільської місцевості, що впроваджується в ході реформи, базується на двох принципах:

- децентралізації відповідальності;

- гнучкості.

Політика впроваджує три форми підтримки сільської місцевості:

1. Сприяння розвитку сільського і лісового господарства (основні заходи полягають у модернізації ферм, сприянні переробці і маркетингу; життєздатність ферм буде підкріплена заходами допомоги молодим фермерам при заснуванні господарства і створення умов для раннього виходу на пенсію). Вперше лісне господарство визнане суттєвим аспектом розвитку сільських територій і вживаються заходи його підтримки з огляду на значення для довкілля.

2. Сприяння зростанню конкурентоспроможності сільської місцевості. Основна мета полягає у підтримці рівня життя сільських громад, сприяння диверсифікації і створенню нових видів діяльності. Вживаються заходи для створення нових джерел доходів і робочих місць.

3. Збереження довкілля і унікального європейського сільського культурного спадку. Інтеграція аспектів збереження довкілля у ССП підсилена шляхом поширення компенсаційних виплат, традиційно вживаних для менш сприятливих регіонів, на регіони, де фермерство обмежується через обставини, пов'язані із збереженням довкілля.

Пропозиції реформи "Agenda 2000" розроблені з метою реалізації європейської моделі сільського господарства, характеристиками якої є:

- конкурентоспроможний сільськогосподарський сектор, здатний конкурувати на світовому ринку без надмірного використання субсидій, які все менше сприймаються на міжнародному рівні;

- сільськогосподарський сектор, де методи виробництва є здоровими, екологічними і здатними виробляти якісну продукцію;

- сильно диверсифікований сільськогосподарський сектор, що несе відповідальність не тільки за виробництва, але і за підтримку різноманітності ландшафтів і активну сільську громаду, що створює і підтримує робочі місця;

- проста, більш зрозуміла аграрна політика з чіткою розмежувальною лінією між тим, що може вирішуватися на рівні ЄС, а що державами-членами;

- сільськогосподарська політика, яка доводить, що витрачені кошти виправдані послугами, які очікує суспільство від фермерів.

Підготувала Тамара Осташко