|
Експерт Інституту сільського розвитку Роман Корінець взяв участь роботі засіданні Національного прес-клубу реформ на тему: „Можливості та проблеми сільськогосподарського дорадництва”, який відбувся 24 березня ц.р.
Пропонуємо тези виступу Романа Корінця:
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ДОРАДЧІ СЛУЖБИ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ
Для вивчення можливостей і перспектив розвитку сільськогосподарських дорадчих служб у різних регіонах України Інститут сільського розвитку наприкінці 2004 р. розпочав дослідження „Сільськогосподарські дорадчі служби в регіонах України”. Дослідження передбачає опитування, з одного боку – представників сільськогосподарських дорадчих служб, які працюють у різних регіонах України, з іншого – місцевих органів влади.
Оскільки у позиції сільськогосподарських дорадчих служб є певна частка суб'єктивності, цікавішою є позиція місцевих органів влади.
Ми запропонували всім без винятку обласним та районним держаним адміністраціям і радам відповісти на низку запитань. Як правило, відповіді на запитання надані відповідними управліннями сільського господарства, що дозволяє говорити про їхню позицію.
На жаль, кількість відповідей на нашу анкету є (ми сподіваємося, що поки що) недостатньою, щоб представляти результати дослідження, однак вже сьогодні можна вести мову про певні тенденції.
До найбільш важливих проблем сіл та сільських жителів найчастіше представники місцевих влад відносять:
- недостатній рівень знань та навичок щодо сучасного управління (у т.ч. менеджмент, маркетинг) сільськогосподарським виробництвом;
- недостатній рівень знань і навичок у сфері новітної техніки, технологій та доступу до них;
- відсутність ринків збуту сільськогосподарської продукції;
- нерозвиненість ринкової інфраструктури, в тому числі інформаційної;
- безробіття;
- загострення соціальних проблем;
- низький рівень соціального капіталу;
- бідність;
- правова незахищеність.
Окремі респонденти бачать проблему у невизначеності місії розвитку сільського господарства в умовах перехідної економіки, відсутність чіткої державної політики щодо розвитку села, низький рівень спроможності місцевих бюджетів, а також наголошують на нерозмежованості повноважень виконавчої та представницької гілок влади, досить часто - на відсутності газу, доріг, водогонів тощо.
Серед послуг, які найбільш необхідні сьогодні сільськогосподарським підприємствам та сільським жителям називаються:
- організація надання цій категорії інформаційних послуг, налагодження системи розповсюдження та впровадження сільськогосподарських, економічних, правових знань та інформації;
- заготівля та збут сільськогосподарської продукції ;
- створення обслуговуючих кооперативів, кредитних спілок;
- послуги бухгалтерського обліку;
- соціальні послуги.
Інколи респонденти виділяють в окрему категорію інформаційні послуги про кон'юнктуру ринків, називають серед потрібних послуг торгівлю ресурсами, довготермінове кредитування, ветеринарні послуги тощо.
Закон України “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність” отримав досить високу оцінку респондентів. У системі оцінки “дуже добре-добре-задовільно-незадовільно” найчастіше зустрічається оцінка “добре”, далі йдуть у спадному порядку “задовільно”, “дуже добре”, а також - “незадовільно”.
Більшість респондентів не можуть запропонувати будь-яких конкретних пропозицій до Закону України “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність”.
Така оцінка є доволі високою, однак більш цікавими для дослідження є негативні відповіді.
Один із респондентів (ми дотримуємося принципу анонімності при оприлюдненні результатів дослідження) пише: “Закон вважаю непотрібним, є управління сільського господарства, яке виконує функції дорадчої служби. Краще б збільшили асигнування на управління (управління сільського господарства і продовольства – Р.К.), а не створювати дорадчі служби. Тим більше, що немає чіткості в фінансуванні цієї служби.”
Ще цікавішою є думка іншого респондента – голови районної ради: “Він не зрозуміло під кого писаний, тому для нас нецікавий та безглуздий”.
Ще один із голів райдержадміністрацій “вважає недоцільним створення в районі сільськогосподарської дорадчої служби. В районі є управління сільського господарства і продовольства, до речі, державна структура. Тому створювати ще один орган, а це близько 300 тис. грн., коли не вистачає коштів на заклади охорони здоров'я, освіти, культури – не державницький підхід. У крайньому випадку, як один із варіантів, було б створення при управлінні сільського господарства відділу, який би займався питаннями, які Ви (Інститут сільського розвитку – Р.К.) пропонуєте”.
Такі відповіді дають підстави для деяких висновків:
- Посадові особи не завжди добре розуміють суть сільськогосподарської дорадчої діяльності як послуги для товаровиробників та населення.
- Посадові особи не завжди добре ознайомлені із Законом України “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність”. Законом не пропонується створювати спеціально нову структуру. Скоріше навпаки. Мова в законі йде про програмний підхід до використання коштів на надання дорадчих послуг, про фінансування конкретної діяльності, конкретних послуг, а не структур – підприємницьких чи державних.
- Посадові особи бояться втратити існуючий прямий вплив на сільськогосподарські підприємства, тому пропонують розширити власні структури, виконувати не властиві державному управлінню комерційні функції.
- В державному управлінні існують стереотипи минулого: Закон для деяких посадових осіб мусить бути писаний під когось, а не для вирішення проблеми. Інакше він стає “нецікавим та безглуздим”.
- Щоб змінити відношення частини вітчизняного місцевого політикуму до сільськогосподарської дорадчої діяльності, яка має поширення у більшості країн, де дбають про сільське населення та власне сільське господарство, потрібне добра просвітницька робота.
Щодо останнього. Ми передбачали певні труднощі роботи з частиною представників влади. Це проблема світогляду. Тому Інститут сільського розвитку у тісній співпраці з НАСДСУ підготував та видав ще на етапі підготовки проекту Закону України “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність” брошуру “Сільськогосподарське дорадництво: запитання та відповіді”. Одне із завдань цього видання – донести інформацію до місцевих органів влади. Брошуру розіслано у всі місцеві державні адміністрації, ради.
Зрозуміло, що у більшості районів дорадчі служби поки що відсутні. Більшість респондентів на запитання: “Чи потрібні у Вашій області (районі) сільськогосподарські дорадчі служби?” відповіли: “Так”. Обґрунтуванням такої відповіді є та низка проблем села, яку необхідно вирішувати. Тобто, більшість респондентів бачить дорадчу службу ефективним інструментом розвитку сільської місцевості та сільського господарства як складову ринкової економіки.
Хоча, один респондент (керівник відділу економіки райдержадміністрації), який відповів негативно на потрібність дорадчої служби в районі, мотивував таку відповідь тим, що “дорадча служба завжди буде формуватися із спеціалістів низької кваліфікації, без досвіду, і завжди буде недостатньо профінансована. Самофінансування не прогнозується, отже нема гарантій її виживання”.
Важко погодитися із твердженням щодо кваліфікації спеціалістів дорадчих служб. Однак важко не погодитися з тим, що без державної підтримки такі служби здатні, особливо на етапі становлення, працювати ефективно. Як свідчить практика, навіть у країнах–лідерах світової економіки дорадчу служби мають колосальну державну підтримку.
З необхідністю бюджетного фінансування дорадчих послуг (повного чи часткового) погоджується абсолютна більшість респондентів.
Щодо того, яким бути дорадчим службам в Україні – думки розходяться. Частина респондентів бачить дорадчу службу як державну структуру, частина – ще не визначилася зі своїм баченням статусу та організаційно-правової форми майбутньої сільськогосподарської дорадчої служби, є пропозиції щодо створення комунальних підприємств, часина респондентів пише про те, що дорадчими службами можуть бути суб'єкти різних організаційно-правових форм та форм власності.
Як не дивно, але жоден з респондентів (а це представники місцевої влади!) не назвав в переліку своїх партнерів, які опікуються проблемами сільськогосподарського виробництва та сільської місцевості місцеві структурні підрозділи Академії аграрних наук. Контакт науки, виробництва і місцевої влади видається не надто міцним. Складно щось коментувати. Частіше респонденти називаються серед партнерів влади проекти міжнародної технічної допомоги, професійні асоціації, переробні підприємства і, навіть, металургійний комбінат, або зовсім не називають нікого.
Головна перепона на шляху розвитку сільськогосподарських дорадчих служб, на думку наших респондентів, - відсутність бюджетної підтримки сільськогосподарської дорадчої діяльності. Без державної підтримки послуги дорадчих служб для селян, фермерів, сільськогосподарських підприємств будуть надто дорогими, думають респонденти.
Наші респонденти повідомляють нам, що “на місцях” розробляються і, головне, будуть фінансуватися місцеві програми сільськогосподарської дорадчої діяльності. Обсяги фінансування однієї з них на рівні області плануються на рівні 1-1,2 млн. грн. Інші області на рівні 80-250 тис. грн. Районні програми значно скромніші. Хоча в одному із районів збираються закласти у районний бюджет на цю діяльність 150 тис. грн., в іншому районі тієї ж області тільки 20 тис. грн.
У значній частині регіонів програма сільськогосподарської дорадчої діяльності або не готується, або ще не визначилися з обсягами її фінансування.
Слід зазначити, що там, де чинні дорадчі служби активно співпрацюють з органами влади, представники влади націлені на підтримку дорадчої діяльності.
Як члену Ради НАСДСУ, приємно відзначити що більша частина респондентів чула про діяльність Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України, знає про неї, хоча не завжди детально, а у низці випадків знаходимо відповідь “тісно співпрацюємо”. Хоча є й такі, хто не знає нічого про Асоціацію.
Один із керівників районного управління сільського господарства на запитання: “Чи Ви хотіли б щось змінити у Законі України “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність?” відповів так: “Якнайшвидше ввести його в дію”.
|
